Релігія, літургія.
Релігія, літургія.
Ці два слова часто викликають негативну реакцію у багатьох віруючих людей, а даремно. Адже коли береш до рук словник і вчитуєшся в значення цих слів, вони (точніше те, що вони несуть в собі) стають не просто цікавими але і дуже корисними ;)
РЕЛІГІЯ. пише (цитую вибірково, за посиланням більше): "(від лат. religio — зв'язок), віра, особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини. <…> У вузькому розумінні релігія — віра в існування надприродних — персоніфікованих чи ні — сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу тощо) впливати на Всесвіт та на долю людей <…> та на відміну від філософії, в релігії йдеться про слово та шлях спасіння."
: "Рели́гия (лат. religare — воссоединять) — учение о воссоединении человека с Богом (По мнению христианского апологета Лактанция). Предложенная Лактанцием этимология закрепилась в христианской культуре, как основная."
Отже, як бачите, нічого поганого чи негативного. Також, беручи до уваги ці визначення я вважаю, що не варто протиставляти слова "віра" - "релігія", як це часто робиться. Ці слова різні за своїм вжитком, але такі, що стоять по один бік барикад і протиставляти їх не зовсім правильно. Певно можна ще й так сказати: «релігія» - науковий термін, який використовується для опису різних систем вірувань (християнство, приміром). «Я - релігійна людина», «Моя релігія – християнство», - нормальні та правильні фрази, які показують іншим Вашу приналежність до певної системи вірувань. Я знаю, що декому не сподобається це словосполучення "система вірувань" (як і релігія) і вони почнуть торочити про віру в Живого Бога і т.д., але певно цей пост не для таких людей. Навіть не буду намагатись пояснити, що їх служіння, правила і т.д. і є системою. Система - дуже чітка і визначена, можна це не визнавати, але це правда ;) Спробуйте щось там змінити, буде так само важко як забрати елемент з налагодженої системи і, звісно, Ви наштовхнетесь на шалений опір. А ось і ще визначення слова «релігія» в . Його не цитую і до нього не звертаюсь, бо ж воно приблизно те саме, що й у ВІКІ, тільки іншими словами. Плавно переходимо до наступного "страшного" слова ЛІТУРГІЯ.
Його теж бояться і відхрещюються, протиставляють Біблії, так і кажуть: «у нас ніяких літургій, у нас все по-Біблії, а літургії Ваші – не менше як підступи диявола, буква, що вбиває…» Так склалось, що в головах багатьох людей це слово набуло негативної конотації, але це ж не вірно.
Отже, літургія: пише: "ЛИТУРГИЯ, -и, ж. 1. Утреннее или дневное христианское богослужение, включающее в себя молитвы, песнопения, чтение священных книг, проповеди и другие обрядовые действия."
: "Літургі́я, (грец. λειτουργία — «служіння», «спільна справа»)". Далі можна не читати, слово іншомовного походження і на нашу мову перекладається як служіння, спільна справа. Кому і що не подобається у цьому слові? ;) Ви прекрасно розумієте, що коли нас більше, ніж троє, то мусить існувати правило і порядок. Навіть в діалозі двоє говорять, дотримуючись певного порядку. Якби довелось – то можна не мало правил такого спілкування написати: ми їх вчимо протягом життя і дотримуємось навіть не задумуючись.
Недільне служіння кожної церкви – де є багато членів – і є спільною справою, тобто літургією. Зазвичай словом «літургія» називають служіння, в якому є багато різних елементів і визначений порядок і теж чомусь цього бояться і відхрещуються. Можете до безтями переконувати мене, що у Вас (протестантів, євангеликів) не має літургії, але я не повірю ;). Бо є спільне служіння, де є певні чітко визначені елементи, які традиційно склались у Вашій церкві/деномінації та Ви їх не змінюєте. Так, приміром в нашій церкві все починається з молитви або короткої проповіді; музична частина (прославлення); проповідь; знову пісня; молитовний блок; оголошення та матеріальне служіння (збір коштів). Чи можемо ми це змінювати? Так, звісно, але чи робимо це? Рідко. Чому? Бо так звикли і вбачаємо в тому певну логіку. Пригадую як нам важко було відмовитись від двох проповідей (більшість сьогоднішніх служителів прийшла в церкву, де завжди було дві проповіді), а тепер через кілька років, коли я хочу дві проповіді, – мені кажуть "Не варто." ;) Нещодавно був у традиційній церкві євангельських християн-баптистів, в якій більше 100 членів. Відчував себе дещо дискомфортно. Мушу пояснити: мені все сподобалось, але я не звик до такого формату (літургії) і часто не міг зрозуміти, що мені робити: під час одних співів всі вставали, під час інших - сиділи, молитва на колінах, молитва, в якій люди з-залу моляться... Людям в церкві було зрозуміло, мені не завжди, хоча по змісту пісень чи словам у молитвах я здогадувався та відшуковував логіку тих чи інших дій.
Ще один кумедний відбувся зі мною у іншій церкві цього ж братства. Я вийшов проповідувати і будучи чемним почав із слів: «Прийміть вітання від нашої церкви…» і не зупиняючись та говорячи доволі швидко через хвилювання продовжував… але весь зал почав хором щось говорити і я зрозумів, що в них такий звичай (форма, літургія), коли передають вітання відповідати разом ;) Сподіваюсь, мене простили і зрозуміли, чому я не витримав паузи ;) Подібні церкви (та й усі інші) нічого не змінюють роками - це добре, членам церкви зрозуміло і комфортно. Мені складно, але я знав, бо був раніше, а уявіть людей приміром з нашої церкви, де все просто і зводиться до «пісня-проповідь-пісня-оголошення-чай» може бути не зрозуміло, так само як і не зовсім повноцінно наше служіння може виглядати в очах тих, хто звик до літургії православних, католицьких чи то традиційних церков євангельських християн баптистів ;) Але якщо розуміти суть, то будь-яка літургія, навіть сама складна, – це красиво і логічно. Скажу більше: вона часто допомагає не забути головне і закцентувати на важливому.
Пригадую як я став пастором і через кілька тижнів до мене підійшла старенька сестричка і сказала: пастор, треба в кінці служіння казати: "Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і общіння Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь." І я згадав, раніше пастор так завжди казав у кінці. А я просто забуваю, бо про інше думаю. Тільки не треба звинувачувати сестру у всіх смертних гріхах, вона - щира християнка, що ревно любить Бога. Просто люди хочуть стабільності і зрозумілості, тому літургія (спільна справа, служіння) має мати план, традицію, логіку і т.д. і нікому не сподобається, якщо щоразу Ви щось змінюватимете.
Мені часто кажуть, що тут є небезпека, формалізм і т.д.. звісно, але що це значить? Щоразу проводити служіння в різний час і в різних місцях і в різній формі, що б бодай ніхто не звик? Це ж маразм. Боятись треба не формалізму (він в певному співвідношенні буде завжди), а не розуміння людьми того, що відбувається чи того, що ми забудемо головне.
Наприклад, одного разу я був на вінчанні у римо-католиків і навіть під час вінчання був елемент "визнання та відпущення гріхів". До відпущення ставтесь як хочете, але починати служіння із слова про гріх, про важливість покаяння та хвилини для роздумів та можливості членам церкви та присутнім на служінні помолитись і попросити в Бога пробачення - то дуже мудро, логічно і корисно, хіба ні? Хтось скаже - якщо робити це кожен раз - то для когось це стане буденністю і формальністю, ну звісно. Але це - такий собі аргумент. Ми щоразу на служіння робимо: пожертви, молитви за потреби інших, проповіді, прославлення і 100% для когось в певний час його життя - це формальність яку треба відбути, але через це ми ж не відміняємо ці речі? Ну от і я про те саме, коли говорю про певні елементи літургії.
Нагадаю, що саме слово значить спільне служіння і коли в тому є різні елементи (читаємо вірш, хтось молиться із залу, хтось співає, виголошує подяку, тощо) це робить служіння справді спільним, а не театром, де є кілька акторів: музиканти, пастор. Як на мене, деякі речі (молитва прощення гріхів, спільне проголошення символу віри і т.д.) збагатять служіння. Зрештою, навіть така геть дивна для радикальних протестантів штука як відпущення гріхів, якщо приміром зроблена так: 1) біблійний текст про гріхи, коротке пояснення пастора, що буде зараз час, де в особистій молитві Ви можете попросити в Бога пробачення; 2) зачитування пастором тексту з Біблії про прощення усім гріхів Богом – тим, хто вірить і покаявся. Такий початок і справді може стати потішенням для багатьох віруючих, що мали тяжкий тиждень і знаходяться під тиском гріха.
Отже, давайте перестанемо бути дикунами і боятись слів, а зрозуміємо їх значення і визнаємо: літургія в нас є. Тепер попрацюємо над нею, додамо логіки і збагатимо чи урізноманітнимо там, де це необхідно, а не відкинемо. Хороша/цікава цитата (не знаю звідки вона), але приведу її:
"О ритуалах: И, наконец, обрядовая теология. Обряды, ритуалы – это действия, в которых символически закодированы исторические события и пророчества. Ритуалы являются средством, при помощи которого мы утверждаем то, что сделал Бог для нас в прошлом, и демонстрируем веру в то, что Он обещал для нас в будущем. Совершая ритуалы, мы учимся и получаем напоминания о том, что нам следует выбирать новые пути. Это не просто интеллектуальный шаг, так как, совершая истинный ритуал, мы поднимаемся на ступеньку выше к Богу, и продолжаем это продвижение, идя по жизни в нашем большом мире. Мы – образы Божии, мы также несем образ Святого Духа, а Он – Движение Божье. Ритуалы помогают нам соответствовать образу Святого Духа. Библейская архитектура, например, архитектура Скинии – это микрокосм вселенной, маленькая символическая модель космоса. Точно так же библейский ритуал – это микрохрон истории; маленькая символическая последовательность событий, отображающих историю. Поняв библейскую природу ритуала и его формы, мы получим информацию о том, как формируется литургическая теология Церкви."
В ній з’являється ще одне страшне слово ("РИТУАЛ"), але про нього іншим разом. Цю цитату мій друг скинув мені, коли я цікавився думкою різних людей про корисність не корисність спільного проголошення символу віри в церкві (такий собі літургійний елемент, що присутній в багатьох церквах).
Друзі, давайте долати своє невігластво і не боятись того, що є не просто не страшним, але прекрасним та може збагатити нас. Читаючи Старий Заповіт (книга "Вихід") в шоці від кількості ритуалів, літургій. І тому ті, хто пише про простоту першої церкви і каже, що нам треба чинити, як вони, мали б задуматись над таким питанням: Ви певні, що іудеї, що визнали Христа, відкинули все і почали просто молитись, тримаючись за руки та співати пісні під гітару? ;) І ще одне: Христос для них не є чимось чужим чи новим, Він є логічним продовженням їх поклоніння Богу, Якого вони добре знали, ну а Христа чекали. Так, Христос сказав: прийде час коли ви поклонятиметесь в Дусі та Істині, а не на якійсь горі (історія про самарянку біля колодязя) але чи значить це, що християни не мали порядку (літургії), не мали певних ритуалів (причастя, чи вінчання чи хрещення)? Відповідь очевидна.
Погугліть і знайдете різні літургії, форми проведення того чи іншого ритуалу у отців церкви. Такі речі (символізм, ритуали, форма) завжди допомагають, навіть якщо деякі протестанти міняють хрест на рибку ;) Особливо це цікаво та важливо в контексті нашої православної культури. Також, хочеться наголосити: важлива не стільки форма, але суть. Хоча будь-яку суть ми огортаємо у форму і це добре, зрозуміло, приємно. Багато хто любить м’ясо, але хтось його любить у формі котлети, а хтось - у формі стейку ;) Захищати треба не форму, а суть. Я не кличу нікого ставати по формі православними чи католиками чи ще кимось, я кличу, що б ми не «говорили дурниць» кажучи, що релігія, літургія, ритуал - це якесь зло чи щось невірне.
Давайте вірно користатись термінами. Давайте не викидати цікаве та корисне через необачність. Ми часто опиняємось у ситуації, коли відкидаємо щось (приміром деякі елементи богослів’я традиційних церков), а потім не знаємо що робити, бо соромно і дуже не хочеться визнавати, що був не правий. Звісно, це все написав в першу чергу для себе і для нашої церкви. Благословінь усім нам, щоб ми могли бачити Всемогутьного і доброго Бога, що все створив прекрасним.
пастор Сергій Терентьєв