| |
| Служіння |
|
| Запрошуємо на: |
Хрещення
Виїзд в субота о 8.30 від приміщення церкви по вул. Пересопницька 200 |
|
| Пастори |
Гарбар Володимир Микитович
Володимир Гарбар, народився у місті Кременець на Тернопільщині в 1955 році в родині священослужителя євангельської церкви.
Коли було 7 років батьки переїхали у місто Дубно на Рівненщину, де провів свої шкільні та студентські роки. Був старшим в родині яка мала п’ятеро дітей. З дитячих років життя було тісно пов’язано з церквою. Нелегальна недільна школа, струнний церковний оркестр, підліткові церковні гуртки – це була та реальність при атеїстичному радянському режимі, яка ставила родину в число тих, які були ворогами народу. В студентські роки був лідером церковної молоді, що призвело до переслідувань з боку КДБ, і відрахуванням з числа студентів на третьому курсі.
На запрошення євангельської церкви у 1975 році переїхав у місто Рівне, де 12 років був керівником молоді у великій, понад 1000 членів, церкві. Приймаючи активну участь в заборонених на той час молодіжних християнських з’їздах багато разів був оштрафований та арештований органами КДБ.
У 1988 – 1989 роках перебував у Мюнхені де записував десятки проповідей у християнській програмі радіо „Свобода”. Тисячі людей слухаючи радіо писали на адресу в Рівному, яким ми при допомозі багатьох церков та видавництв висилали Євангелії, Біблії, молитовники, співники та безліч іншої літератури. Ця діяльність спричиняла великий спротив КДБ та під тиском влади багатьох консервативних церковних лідерів. В результаті чого був змушений лишити центральну церкву і організувати нову церкву, організація якої призвела до створення ще цілого ряду нових церков, зокрема католицької церкви де мав дозвіл проповідувати поки прибув ксьондз.
Був ініціатором створення Собору незалежних євангельських церков України. У 1992 році був освячений в сан пастора а з 1999 по 2002 був обраний головою Рівненської міжцерковної Ради, яка об’єдинила євангеличні, православні та католицькі церкви. Співпрацював з товариством шанувальників української мови пізніше з Рухом, від БЮТ був висунутий кандидатом в депутати до облради. У 2002 році був обраний єпископом, заступником Голови Собору НЄЦ України і переїхавши працювати до Києва у 2003 році ініціював створення Української Міжцерковної Ради, координатором якої є до сьогодні. Був головою оргкомітету “Маршу Ісуса” в Києві. Приймав активну участь в проведенні молитви за сцілення Ющенка після отруєння та оприлюднив звернення УМР про „Вибір, який зробив Бог”, ще після першого туру. Був координатором десанту представників церков, як спостерігачів на виборчих дільницях Донецької та Луганської області. Під час подій на Майдані від імені УМР кожний день зранку звершував молитву на сцені разом з іншими священиками. Виступав із зверненнями до діаспори по Всесвітньому Українському радіо та багатьох інших теле та радіо каналах в підтримку помаранчевого Духу, як Духу пробудження в Україні. Приймав участь в переговорах генерального секретаря Європейського Євангельського Альянсу з заступником голови Комітету Національного Порятунку в час революційних подій. Від імені єпископальної ради УМР виступав із зверненням про підтримку пропозиції Президента та рішення Прем’єра, що до ліквідації Держкому релігій. Є членом оргкомітету українського євангельського Альянсу. У 2005 році отримав ступінь доктора теології. Одружений, дружина Валентина родом із Рівненщини, має п’ятеро дітей та четверо внуків. |
|
|
|
|
|
